Останню обожнюють місцеві й туристи, сироварні відвідують в гастрономічних турах, а дегустації користуються шаленою популярністю. Культ бринзи в нашій місцевості існує вже давно, а технології її виготовлення перестали бути як колись секретними.
Бринза – домашній сир з овечого молока. Традиційна гуцульська страва, до складу якої входить сироватка з овечого молока. Слово “бринза” походить з румунської мови, там воно має загальне значення сиру. Історію виникнення пов’язують із появою вівчарства в Карпатах. Традиційно в полонинах її готували чоловіки й здебільшого восени у спеціальних вівчарських колибах.
Гуцульська бринза обов’язково має складатись із двох сирів – будза та вурди. Овече молоко гріють та додають фермент, через що воно згущується. Інколи його перетирають з сіллю та маслом. Згустки проціджують через марлеву тканину, потім пресують, коптять – виходить сир будз.
Сироватка, яка залишилась після ферментації та проціджування слугує основою для вурди. Через декілька діб сири змішують і щільно спресовують у спеціальну діжку з дерева для зберігання бринзи. Бринза досить солений сир, бо чим більше додати до сиру солі, тим довше він зберігатиметься. Виробляють саме гуцульську бринзу лише в Закарпатській, Івано-Франківській та частково Чернівецькій областях.
“Гуцульська овеча бриндзя” навіть отримала свідоцтво про географічне розташування, вперше з українських товарів. Це важливий документ, що підтверджує приналежність виготовленого на конкретній ділянці сиру до гуцульських. Воно гарантує якість продукту та факт, що він матиме всі характерні для своїх умов виготовлення властивості – смак, запах, консистенцію. Так, до прикладу, захищений сертифікатом про походження французький сир “нормандський камамбер”. Він готується виключно з молока нормандських корів, тому його продукування за межами Франції заборонено, на відміну від інших видів камамберу. В Україні ж таким продуктом стала бринза и тепер це не лише улюблений продукт, а й локальне гастрономічне надбання.